Привітальне слово владики Ярослава (Приріза) під час відкриття навчального року у Дрогобицькій Духовній Семінарії

Слава Ісусу Христу!

Дорогий отче Ректоре!
Дорогі викладачі, брати і сестри в Христі!
Дорогі студенти.

Перш за все сердечно вітаю і поздоровляю вас і складаю найщиріші побажання щедрих Божих ласк і благословення та успіхів на шляху реалізації Ваших благородних намірів. Вітаю також тих, хто вже, маючи певний досвід навчання та духовної формації, розпочинає свій черговий рік студій.

У цей святковий для викладачів, студентів та їх батьків день пропоную застановитись над подією з життя Ісуса Христа, розказаною євангелистом Лукою (Лк.5, 1 - 11). Йдеться про той момент, коли Ісус на початку своєї земної проповіді прийшов на берег Генезаретського озера, щоб навчати. У певний момент він каже Симону Петру закинути сіті. Той спочатку вагається, кажучи, що вже робив це і нічого не впіймав. Проте, коли все ж таки після слів Христових „поступити во глибінь” (Лк.5, 4), він закинув їх, то вловив дуже багато риби, так, що їх човен її не вміщав і потрібною стала допомога інших.

Бачимо, що праця рибалок була марною, коли вони трудились самостійно. Але, коли вони почали працювати на заклик Господа, незважаючи на всі несприятливі обставини, вони вловили стільки, що не могли вмістити. Так стається і в нашому житті. Досить часто ми безуспішно над чимось трудимось, нам нічого не вдається, ми нервуємо... Можливо, варто задуматись, чи наше заняття благословенне Богом? І навпаки, коли починаємо працю згідно Божого слова і поклику, то, незважаючи на зовнішні негаразди, несприятливі обставини, результат її перевищить наші найбільші очікування – євангельський „човен”.

Потреба слухати Господа є актуальною не тільки на порозі вибору роду нашої діяльності, а завжди. Протягом усього нашого життя всі ми - викладачі і студенти, єпископи і миряни, керівники і підлеглі - повинні слідувати слову Христа: „Поступи во глибину!”

Але, що конкретно означають ці слова? Про яку глибину йде мова? Всім людям потрібна глибина: глибина людськості, глибина правдивої віри, глибина автентичності, глибина радикалізму, глибина отриманого дару покликання і харизми. Іншими словами, все те, чим ми займаємось, повинні робити це відповідально і ґрунтовно. У нашому випадку, дорогі викладачі і студенти, це означає відповідально і ґрунтовно вчити і навчатись. Якщо придивитись уважно, то вже на прикладі нашого щоденного життя побачимо, що поверховість властива людям страху: їх задовільняє лише те, що лежить у житті на поверхні. Звичайно, таким чином легше жити, але так ми не розвиваємо Богом дані нам таланти, а зі страху перед трудностями, пов’язаними з працею над ними, закопуємо їх у землю (Мт. 25, 25). А це – злочин перед Богом, людьми і нами самими. Перед Богом, бо ми не виконуємо Божу волю. Перед людьми, бо своєю відданою працею могли б принести велику користь суспільству (при цій нагоді запитаймо себе, чи не тому у нас сьогодні така ситуація у державі, бо ми просто тільки мінімалістично виконуємо (і це в кращому випадку) букву закону, а не проявляємо якусь ініціативу?). Поверховість – це злочин і перед нами самими, бо ми „не поступаємо у глибину” себе, не відкриваємо у собі того, що є у нас божественне і людське; ми не розвиваємось, а деградуємо. Отож, якщо ми носимо в собі прагнення бути людьми віри в повному значенні цього слова – а це, без сумніву, так – то нам потрібна глибина, особливо сьогодні.

Що ж для вас, майбутніх богословів, означає „поступати во глибину”? Не помилюсь, коли скажу, що добре виконати цей заклик Христа для вас є особливо важливим завданням. Бо якщо інші професії-покликання займаються матеріальними речами (робітники), тілом (лікарі), душею (вчителі), то священики і богослови працюють у сфері духа. А це дуже відповідально, бо помилки тут фатальні не тільки для життя і благополуччя, але й для існування і спасіння. Нам потрібно добре усвідомити, що наше покликання-професія є так відмінною від усіх інших, як відмінними між собою є матеріальний і духовний світ.

Для нас у нашій праці замало тільки добре володіти історично-критичним методом, щоб досліджувати певні правди віри; нам недостатньо тільки відмінно знати закони логіки, щоб їх доказувати. У сфері духовного „2+2” не завжди дорівнює „4”, бо тайна Єдиного Троїчного Бога, у „глибину” якої намагається „поступити” людський дух, є незбагненим парадоксом і, як сказав один святий отець Церкви, „хрестом, на якому розпинається людський розум”. Саме тому богословам недостатньо тільки читати біблійні чи святоотцівські тексти і вивчати напам’ять певні істини. Тут найважливіше мати живий досвід спілкування з Богом.

Намагаймось поєднювати читання і навчання богослов’я зі слуханням Божого слова на молитві і церковних богослужіннях. Вони й є отою справжньою глибиною, на яку Господь закликає нас поступати. Там ми й вловимо багато корисного і цінного для нас. Самостійне, без Господа, вивчення текстів ні до чого нас не приведе, як і марною була праця рибалок без допомоги Ісуса Христа. Як каже псалмоспівець, „коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває!” (Пс.126,1).

Проте це не означає, що богослов не повинен розвивати, поглиблювати свої інтелектуальні знання. Один великий отець Церкви сказав, що „Святий Дух робить з вченої людини богослова”. Тому ми покликані, довірившись вести себе Богові, і самі досліджувати Святе письмо, традицію і літургію Церкви, де зібраний досвід особистого богоспілкування інших людей. Особливо важливим для вас, богословів Церкви Київської традиції, є досліджувати наших „святих отців”, богослужіння, канонічне право... Це також означає сповнювати Господні слова і „поступати во глибину”. Думаю, що кожен з нас тут присутніх усвідомлює всю потребу і важливість цього.

Зводячи докупи два елементи, про які ми говорили – допомогу Бога і людські зусилля, ми розуміємо, що праця кожного богослова (і, загалом, кожної людини) повинна бути синергійною. Для богословів „поступати во глибину” означає переходити від знання про Бога, яке ми отримуємо з книг, під час лекцій, до знання Бога, яке здобувається у особистому досвіді. Це ніщо інше, як застосування і апробація на власному житті того, про що ми дізнались з книг. Цим шляхом кожен з нас повинен проходити з великою покорою, усвідомлюючи, що це не ми пізнаємо чи вчимо когось мудрості, а Премудрість Божа зростає всередині нас.

Думаю, що для кожного з нас, студентів і семінаристів, викладачів і вихователів, священиків і єпископів, є актуальним заклик Христа „поступити на глибину”. Але щоб знати, як це робити, треба цього мистецтва вчитися: тут конче потрібні вчителі та знавці глибини, які могли б виводити на неї інших так, щоб вони не стали її жертвами. Треба знати її таємниці і небезпеки, адже вона може й загубити того, хто заблукає. Звідси стає зрозуміло, яка велика роль покладена на вас, дорогі настоятелі, викладачі, префекти, духівники. Вам доручена відповідальна роль - вести оцих молодих студентів „на глибину” як човен. Це – ваше покликання-професія, і ви повинні робити це відповідально. Думаю, що зайвим є нагадувати про те, що ви повинні бути взірцем для своїх студентів, взірцем як з наукової, так і з духовної точки зору. Добрий вчитель – це той, який вміє заохотити до навчання, викликати в студента бажання стати таким як він, виховати студента кращого від себе.

Тому закликаю вас, студенти і викладачі, черговий раз цього 2006 - 2007 навчального року „поступити во глибину” – реалізувати своє Боже покликання і покладені на вас очікування. Лише глибина є тим місцем, де можна утішатися багатою ловитвою. Бажаю вам з Божою допомогою у цьому році винести якнайбільший улов.


3 вересня 2007 року Божого

Владика Ярослав (Приріз)
Єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицький